День пам’яті жертв Голодоморів
Щороку четверта субота листопада – день великого суму та скорботи для всіх українців. Цьогоріч цей день припадає на 22 листопада. Ця пам’ятна дата має нагадувати про жахливі події, пов’язані з геноцидом, вчиненим стосовно українського народу. Цей, сповнений скорботи день, названо Днем пам’яті жертв Голодоморів, які мали місце в 1921-1923 рр., 1932-1933рр. та 1946-1947 рр. Найтрагічнішим та найжахливішим за наслідками став масовий голод 1932-1933 рр., інспірований тогочасним комуністичним режимом. Відомо, що за цей період від голоду, штучно та планомірно впровадженим в життя верхівкою радянської влади, загинуло понад 7 мільйонів осіб.
Загиблі вшановуються хвилиною мовчання, а по всій країні проходить захід під назвою «Свічка пам’яті». Ми запалимо Свічку Скорботи, як і тисячі інших громадян України в пам’ять про мільйони наших братів і сестер, закатованих кістлявою рукою голодної смерті. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин, перебігу та наслідків національної української катастрофи.
28 листопада 2006 Верховна Рада України визнала голодомор 1932-1933 рр. геноцидом проти українського народу. На сьогодні Вже 28 країн на парламентському рівні визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. У світі процес визнання Голодомору геноцидом триває. Так, 2022 р. резолюцію про визнання штучного голоду 1932-1933 рр. в Україні геноцидом українського народу ухвалив Європейський парламент. У 2023 актом геноциду українського народу визнала Голодомор Парламентська асамблея Ради Європи. Цілеспрямована політика агресії росії проти України є “трагічним нагадуванням про попередню спробу знищення української нації”, наголошується в резолюції ПАРЄ. Тому Асамблея вирішила визнати Голодомор 1932-33 років актом геноциду, метою якого було “зруйнувати основи української нації, мови та культури”.
Сьогодні українці виборюють свою волю і незалежність у розпочатій 24 лютого 2022 росією війні. На меті у агресора – руйнація України та знищення українців як нації. Знову рашисти застосовують проти українців методи геноциду. На думку окупантів, терористичні ракетні та дронові атаки по цивільним об’єктам, руйнування транспортних комунікацій та енергосистеми мають залякати українців та призвести до холоду і голоду, до хаосу та колапсу, до зневіри та відчаю наших співвітчизників. Звірства, порушення міжнародних законів та звичаїв ведення війни з боку російських військ, терор, масові вбивства, умисні напади на укриття, шляхи евакуації та гуманітарні коридори, бомбардування житлових районів, сексуальне насильство, воєнні облоги, депортації (насильницьке переміщення українців, зокрема дітей) відкрили нові сторінки героїзму, стійкості та, на жаль, наших втрат. Усвідомлюючи небезпеку втрати держави, маємо вижити і зберегти свою ідентичність, культуру, мову.
Хронологія визнання країнами світу Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом Українського народу (парламентський рівень):
1. Естонія (20 жовтня 1993)
2. Австралія (28 жовтня 1993)
3. Канада (20 червня 2003)
4. Угорщина (26 листопада 2003)
5. Литва (24 листопада 2005)
6. Грузія (20 грудня 2005)
7. Польща (4 грудня 2006)
8. Перу (19 жовтня 2007)
9. Парагвай (25 жовтня 2007)
10. Еквадор (30 жовтня 2007)
11. Колумбія (21 грудня 2007)
12. Мексика (19 лютого 2008)
13. Латвія (13 березня 2008)
14. Португалія (3 березня 2017)
15. США (4 жовтня 2018 – Сенат, 11 грудня 2018 – Палата представників)
16. Чехія (6 квітня 2022)
17. Молдова (24 листопада 2022)
18. Ірландія (24 листопада 2022)
19. Німеччина (30 листопада 2022)
20. Болгарія (1 лютого 2023)
21. Бельгія (9 березня 2023)
22. Ісландія (23 березня 2023)
23. Франція (28 березня 2023)
24. Словенія (23 травня 2023)
25. Люксембург (13 червня 2023)
26. Словаччина (20 червня 2023)
27. Хорватія (28 червня 2023)
28. Нідерланди (7 липня 2023)
29. Швейцарія ( вересень 2024)
На регіональному (муніципальному) рівні Голодомор геноцидом визнали 11 країн: Австралія, Аргентина, Бразилія, Велика Британія, Іспанія, Італія, Канада, Норвегія, Португалія, США.
Голодомор 1932–1933 років в Україні визнали геноцидом Українського народу такі міжнародні організації:
- ПАРЄ 12.10.2023 – ухвалила резолюцію «Забезпечення справедливого миру в Україні та тривалої безпеки в Європі», у тексті якої міститься положення про визнання Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом Українського народу.
- 03.10.2024 р. – ухвалила резолюцію «Вшанування 90-х роковин Голодомору – Україні знову загрожує геноцид», яка не лише підтвердила визнання Голодомору 1932–1933 років в Україні актом геноциду проти Українського народу, але й підкреслила сучасні геноцидні наміри рф в її агресії проти України.
- Європейський Парламент 15.12.2022 – визнав Голодомор, спричинений радянським режимом в Україні у 1932-1933 роках, геноцидом Українського народу, ухваливши резолюцію «90 років після Голодомору: Визнати масове вбивство голодом геноцидом».
- Балтійська Асамблея 24.11.2007 р. Геноцидом Голодомор визнала Балтійська Асамблея (об’єднання Естонії, Латвії та Литви) – на сесії Асамблеї прийнято Заяву «Про пам’ять жертв геноциду та політичних репресій в Україні в 1932-33 роках».
Проблема голодомору знайшла широке висвітлення в дослідженнях українських і закордонних науковців. Постійно розширюється коло історичних джерел, які вводяться в науковий обіг. Проведено значну роботу зі збирання та оприлюднення спогадів жертв і очевидців голодомору. Проводяться наукові конференції, симпозіуми, дискусії. Проводяться для того, щоб ми знали нашу історію і пам’ятали трагічні події, щоб уникнути їх в майбутньому.
В Україні є давній звичай – у пам’ять про померлу людину запалюють свічку. Та саме Джеймсу Мейсу, досліднику Голодомору, належить ініціатива вшанування жертв голодоморів запалювання свічки на підвіконні. “Я ж хочу запропонувати лише акт національної пам’яті, доступний кожному: в національний день пам’яті жертв 1933-го (четвертої суботи листопада) визначити час, коли кожен громадянин цієї землі, де майже кожна родина втратила когось із близьких, запалить у своєму вікні свічку в пам’ять про померлих. Це було б гідною відповіддю на слова о. Олександра Биковця, який став священиком в Америці: «…Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?» Навіть сім десятиліть опісля свічка, що мерехтить у вікні, видається мені гідною відповіддю!” – Джеймс Мейс, газета “День”, 18 лютого 2003 року.