Колекція в музейній експозиції – другий поверх

На другому поверсі розміщені два експозиційні розділи.

Історія книги і друкарства України ХХ – початку ХХI ст.

Експозиція цього розділу вибудувана за провідною ідеєю – книга і українська державність, оскільки дослідження доводять, що така ідея була визначальною для українського друкарства у ХХ ст. і залишилася такою на початку ХХI ст. Експонати у стислій формі показують як розвивалося друкарство не лише в Україні, а й у центрах української еміграції та діаспори на теренах Європи, Північної і Південної Америки та Австралії, а також у місцевостях згуртованого проживання українців в Росії у першій половині ХХ ст.

Перший тематичний вузол має назву “Книга революційного відродження. Приватні і кооперативні видавництва”.

На початку ХХ ст. в умовах революційних подій послабли заборони на українську мову. Україномовне друкарство почало швидко розвиватися. Виникають приватні і кооперативні видавництва, котрі відроджують українську мову, сприяють розвиткові української літератури, україномовної науки і освіти. У Наддніпрянській Україні з’являється україномовна преса. Це явище відображають перша україномовна газета цього часу “Хлібороб”, що виходила у місті Лубни. У Київі – газета “Рада”, сатирично-гумористичний журнал “Шершень”. У часі перших двох десятиріч в Україні успішно працювали понад 100 видавництв, серед них – “Вернигора”, “Вік”, “Друкар”, “Книгоспілка”, Криниця”, “Рух”, “Час” та ін. Не лише у великих, а й у малих містах друкуються книжки, на які до того Україна не могла сподіватися. У Кам’янці-Подільському були видані перший українською мовою підручник з політичної економії та перша українська статистика “Курс статистики і демографії” Сергія Остапенка. У Києві видавництво “Слово” випусило збірку “Українські народні мелодії”, до якої Климент Квітка вмістив понад 700 пісень, записаних на давніх етнічних українських землях від Лемківщини на заході до Курської і Воронезької губерній на сході та Кубані й Бесарабії. Разом з видавництвами розвивається й книжкова графіка, виразними прикладами якої є видання, оформлені Василем Кричевським і Георгієм Нарбутом.

Наступна тема експозиції – “Книга і українська революція 1917-1922 років”. Найпомітнішим експонатом тут є книжка “Літоис української революції”, складений за документами Ставки і державних установ УНР. У другому і третьому десятиріччях ХХ ст. українське друкарство взяло активну участь у подоланні неписьменності різноманітними букварями і посібниками для самонавчання. Значною перешкодою для українського друкарства була відсутність наукової термінології українською мовою. Інститут наукової мови при ВУАН підготував понад 60 термінологічних словників. Цьому сприяла і політика українізації, запроваджена більшовицькою владою, яка закінчилася репресіями, а термінологічні словники підлягали знищенню.

Після поразки української революції приватні і кооперативні українські видавництва та друкарні були закриті тоталітарною системою влади, тому державотворче українське друкарство перемістилося до центрів української еміграції в країнах Європи. Експонуються: варшавські видання – зібрання творів Тараса Шевченка у 16-ти томах, журнали “Наша культура” (видавець – український державник, вчений, митрополит Іван Огієнко) і “Ми” (публікував лише державницькі за ідеями твори); видана у Празі збірка політичних творів Михайла Драгоманова.

На західноукраїнських землях, що по Другій світовій війні перебували під владою сусідніх державних утворень, українське друкарство хоч і зазнавало економічних труднощів і суспільних утисків, все ж не було заборонене. За таких умов стали можливими у Львові такі видання як “Атляс України й сумежних країв” (1937) за редакцією Володимира Кубійовича (атлас етнічних українських земель без огляду на політичні кордони), “Патріотизм” (1936) Дмитра Донцова, журнал “Літературно-науковий вісник”. а також діяльність Івана Тиктора, котрий у 1930 роках на виданях книжок, газет, журналів і календарів українською мовою став мільйонером.

Репресована книга. У 1920-1930 роках більшовицька влада знищила велику кількість українських письменників. У експозиції своєрідна вітрина-реквієм, де експонуються прижиттєві видання Миколи Вороного, Михайла Драй-Хмари, Сергія Єфремова, Миколи Зерова, Миколи Куліша, Валер’яна Підмогильного та інших невинно загиблих українських літераторів.

Українське друкарство періоду Другої світової війни репрезентують книжки і брошури радянських видавництв: “Кобзар” Тараса Шевченка, серія брошур про українських полководців “Наші великі предки”, конспіративні книжечки-метелики, видані для поширення в окупованому Києві, а також невеликого обсягу газети і журнали та листівки, видрукувані примітивним способом у підпіллі ОУН і УПА: “Повстанець”, “За самостійну Україну”, “До зброї” та ін.

У 1970-1980 роки видавничо-друкарська справа у підрадянській Україні досягла статистичного епогею, загальний наклад друкованих видань становив 150 млн. прим. за рік. У цей час вперше були видані українські галузеві енциклопедії, “Атлас української мови” у трьох томах, перший великий “Словник української мови” в 11 томах.

Український нелегальний самвидав 1960-1980 років став виразником інтелектуального руху опору політичному гнобленню і русифікації. Учасники руху поширювали свої твори таємно в рукописах, а також розмножували з допомогою ручних друкарських машинок та фотоапаратів. В експозиції – фотокопія збірки біографій 20 українських політичних в’язнів “Лихо з розуму” (підготував В’ячеслав Чорновіл), машинописи самвидавних журналів “Український вісник”, “Пороги”, “Кафедра” та публіцистичної статті “Собор у риштуванні” Євгена Сверстюка.

Друкарство української діаспори значно доповнило історію України, особливо її національно-визвольну частину.

Це книжки про гетьмана Івана Мазепу, про історію української церкви, про діяльність ОУН і УПА, видання позначених національною свідомістю художніх творів Олега Ольжича, Євгена Маланюка, Івана Багряного, Уласа Самчука.

Друкарство незалежної України демонструють книги про політичні репресії, голодомор 1932-1933 років, чорнобильську трагедію, а також утискувані в радянський час історичні джерела – “Історія русів”, “Літопис Руський”.

Книга – предмет матеріальної культури

Мета цього розділу показати:

  • побудову книги та історію її частин: титулу, шмуцтитулу, ілюстрацій, заставок, кінцівок, декоративних заголовних літер, шрифтів, оправ і оправних матеріалів (шкіра, дерево, метали, слонова кістка);
  • способи складання тексту в друкарнях (ручний, лінотипний, монотипний, фотоскладання);
  • основні процеси виготовлення книги у ХХ ст. (починаючи від рукопису) на прикладах автографа вірша “Троянди й виноград” Максима Рильського, машинопису твору Василя Сухомлинського “Серце віддаю дітям” і подарункового видання “Слова о полку Ігоревім” з ілюстраціями Георгія Якутовича;
  • історичні (сувій, кодекс) та сучасні різноманітні форми книги, а також мініатюрні, серед яких і найменша “Чудо из чудес”, задрукована частина сторінки якої становить 3 х 4 мм.

Історію світового книжкового мистецтва за 5000 років розкриває книга “Liber librorum” (книга книг) – видана в Брюселі 1973 року і присвячена Міжнародному рокові книги (1972 р.). Експонований примірник подарований музеєві Королівською бібліотекою Бельгії.