Колекція в музейній експозиції – перший поверх
Початок експозиції розповідає про поширення писемності у східних слов’ян: археологічні знахідки, графіті в печерах і на стінах соборів, написи на предметах домашнього вжитку, берестяні грамоти. Ви дізнаєтеся, що таке «черти і різи», кирилиця і глаголиця, устав і напівустав та чим від них відрізняється скоропис. Рукописна книга тріумфально пройшла крізь століття. Сьогодні збережені рукописи – джерело духовності нашого народу, справжні коштовності в скарбниці вітчизняної культури. Серед них всесвітньовідомі «Реймське Євангеліє» (XI-XIV ст.), «Остромирове Євангеліє» (1056), «Ізборник Святослава» (1073), невід’ємний атрибут інавгурації президентів України «Пересопницьке Євангеліє» (1556-1561), зразки перекладної й оригінальної літератури Київської Русі.
Винахід книгодрукування, який в середині XV ст. здійснив Йоганн Гутенберг, зробив можливим тиражування книг. Експозиція 1 зали розповідає про розповсюдження друкарства в Європі. Серед оригінальних унікальних пам’яток друкарства – перша українська друкована книга «Апостол» (Львів, 1574) та перша слов’янська «Біблія» (Острог, 1581), видані Іваном Федоровим.
Ви познайомитесь із раритетними виданнями українських друкарень: братських, монастирських та приватних. Географія цих друкарень не обмежувалася містами Львів, Київ, Острог, Почаїв, Унів, Бердичів, Луцьк, Новгород-Сіверський, Чернігів, Кременець. Друкарні діяли в містечках і селах: Дермані, Панівцях, Добромилі, Фастові, Рохманові, Стрятині, Крилосі, Чорній, Яворові. В цих друкарнях працювали видатні майстри друкарської справи: Іван Федоров, Павло Щербич, Кирило Транквіліон Ставровецький, Павло Домжив-Люткович Телиця, Тимофій Вербицький, Спиридон Соболь, Михайло Сльозка, Семен Ставницький, Ян Шеліга та ін.
Характерною рисою видавничої справи в Україні в першій половині XVII ст. була децентралізованість – наявність одночасно діючих друкарських центрів у різних частинах краю. Протягом 1574-1648 рр. в Україні видано понад 365 книг обсягом 12,7 тис. паперових аркушів. До 1648 р. діяло 25 друкарень у 17 містах і селах.
Видавничий репертуар був різноманітним: поряд з богослужбовою літургійною, друкується житійна література, нотні видання, підручники, проповіді. Збільшуються тиражі підручників (з 2.000 до 7.000 примірників). Книги видаються церковнослов’янською, польською, латинською мовами.
Авторська книга представлена славними іменами Памва Беринди (перший український тлумачний словник «Лексикон словенороський», 1627), Петра Могили («Катехизис» 1645, «Требник» 1646), Іоаникія Галятовського (збірник проповідей «Ключ розуміння» 1659 та перший вітчизняний підручний з теорії складання проповідей «Казання» 1660), Інокентія Гізеля (укладач першого видання «Патерика Печерського» 1661), Лазаря Барановича (збірник проповідей «Меч духовний» 1666), Дмитра Ростовського (Туптала) (православна церковна енциклопедія «Житія святих», 1684-1705).
До огляду відвідувачів представлені дерев’яні кліше XVIII-XIX ст., зразки паперу з філігранями. Ви спробуєте визначити книжковий формат (від 2* до 24*); дізнаєтеся про фоліанти та альдини, склад дорогоцінних окладів, про сюжети і види гравюр, тиснення.
Окремою є тема цензури українських видань. 1686 р. українська церква остаточно підпорядковується московському патріархату. Після так званого союзу з Росією (Переяславські статті 1654 р.), а практично підкорення держави України Російською імперією черга дійшла і до справ духовних.
Після втрати київським патріархатом незалежності, остаточного підпорядкування московському, багато українських релігійних діячів, як і книжок, були прокляті на московському Соборі 1690 р. Серед них були твори Кирила Ставровецького, Петра Могили, Симеона Полоцького, Інокентія Гізеля, Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича, Антонія Радивиловського, Сильвестра Косова, Дмитра Ростовського, які представлені в нашій експозиції.
1720 р. за наказом російського царя Петра I було засновано Синод – інститут цензури. За наказом Синоду українські друкарні могли видавати тільки ті книги, які раніше були надруковані в Москві. А з 1722 р. Синод постійно перевіряв лаврські видання, вихолощуючи їх зміст і українську народну мову. Одна згадка в тексті книги про київського митрополита Петра Могилу або гетьмана Івана Мазепу – донаторів, меценатів української культури, видатних громадських і церковних діячів – ставила під загрозу існування такої книги. Свідчення цензури – київський «Апостол» 1722 р. із цензурним дозволом в першій залі.
У другій залі першого поверху експозиція розповідає про реформу шрифтів 1708-1710 рр., початок і розвиток друку «гражданським» шрифтом, розгалуження освіти в Україні у XIX ст., видання українських авторів в Російській імперії, Австро-Угорщині, Німеччині, Польщі. Серед книжкових раритетів того часу – наукові видання, підручники, перші українські журнали, перше видання «Енеїди» І. Котляревського (СПб, 1798), «Русалка Дністрова» (Буда, 1837), «Кобзар» Т. Шевченка (СПб, 1860), історичний роман «Чорна рада» П. Куліша (СПб, 1857), перекладна і вітчизняна дитяча література, високохудожні книги видавців Кульженків. Багато з цих книг мають нагороди міжнародних книжкових виставок .
В експозиції першого поверху представлені інтер’єри стародавньої друкарні та друкарське обладнання – копії друкарського та оправного верстатів, офортний верстат, літографський верстат, тигельна друкарська машина XIX ст., швидкісна друкарська машина ХХ ст., касо-реали XIX – початку XX ст., оригінальні шрифти та фото друкарні Києво-Печерської лаври того часу. Війни, стихійні лиха, цензурні утиски, нищення в часи радянського режиму призвели до колосальних втрат вітчизняного книжкового світу. Сьогодні, як і багато століть тому, збережені примірники – на вагу золота.